Знахідка

Блоґ: Анна Мануляк

Алеї схололі ще тихо продихують небом.
Ніч повзе над землею; за нею птахи відлітають.
Дерева прокинулись й ніжно сумують без тебе.
Руки-вітки їх навовкулачений ранок гойдають.
І я із аллеями, ніччю, птахами, деревами
Йму віру у те, що між нами зв’язок не перерваний.

Я до тебе тягнусь, в дрімотливому півсні вируючи,

Та, лишень, розваласані мрії мене не пускають.
Ефемерні фантазії, мов поцілунки даруючи,
Будеш певен у тім, що зашвидко вони позгасають.
Елегія зимної люті відкритозорої

Кобітливо метляється у воронячім реготі.
Огида самотности вилящено-прозорої
Ходою важкою крокує повз мене у леметі.
Аллеї покинуті вже мерехтять голосіннями...
Юродствує тиша, зторохчена шумами кпинними.