Надія

Блоґ: Анна Мануляк

Як впаду я дощем диким хмарам услід,
Як укриюсь асфальтом від погляду,
Як, знесилена стать, я згрубішаю в лід,
Як долине до вуст присмак солоду –

Знай: втопилась ненависть у крові хмільній,
І прилипла до тіла, що брудом.
У шпаринах шосе ще гарчить буревій,
Тільки вже не мені це на згубу...

Я – жертовна труна чергового бліцкригу,
Розкутурхана вщент гідність,
Запропащена жриця претензій на вірність,
Суйцидальної прощі крига.

Я крізь натовп чужих, невідомих – халдей! -
Пробираюся зло. Навмання.
Гострокутним стражданням безйменних людей
Обростає свідомість моя.

Але я жива, хай там як! І мій біль –
Не абстрактне поняття нелюбе.
(У шпаринах шосе ще гарчить буревій,
Тільки вже не мені це на згубу!)