Хто б ти не був, послу  хай. Ким би не став, по чуй. Я – мовчання тво є клаповухе; Ти лиш дневі мене не даруй.   РозКОЛОшкай у власному серці Мою зцілюючу босу міць. ЗаТИСКай пазу рами інер-цій Й тихо по ряд ля гай горілиць.   Я зустріну тебе на по розі Су...
Читати далі →

Хай пам’ятає кожен з нас, Що настає наруги час, Що місяць вже назавжди згас. Останнє світло з серця лине.   І клякне недоречний спіх, І тихшає блюзнірський сміх, І більшає у світі лих... І сльози з запахом полину Течуть від доторку до тих, Хто першим в темряві загине.   Г...
Читати далі →

На добру ніч я знову плачу, Плекаю любо новий біль. На добру ніч - і на удачу - Ножем знімаю з серця цвіль.
У темряві - не істерія! - Дитинні почуття буджу. Неначе деренчлива мрія, У сновидіння заходжу.
Там завжди тихо, там мовчання Гартує обережність двох. Тоненьке вітру скаву...
Читати далі →

Розцяцьковане бришкання змислу Збезцензурюється, гороїжиться. Дзиготіння м’язів зумисне Кожною миттю збриджується.
Доста із мене блягузкання Із димом чужих цигарок! Зугарними, шмальними друзками Каналізаційний сток  Мене розжує, уперіщить. Хіть невідвзаємена, пещена На ...
Читати далі →

Неприкритість Марго на мітлі, недоречно-образлива,
Та, якою кидається виклик,
Збайдужілість, у категоричности власній уразлива –
Оцим ми починаємо відлік?

Крила, сховані попід одінням бридких горбаней,
Мрії, пущені в путь із розривом
Недосцілених прісною ві...
Читати далі →

Небом відпущений час спливає занадто швидко... Я побачила тебе - раніше навскрізно близьку людину - по іншу сторону дороги і навіть не згадала, що нас щось пов’язує, чи пов’язувало... Здається, це було дуже давно, ще тоді, коли я тобі довіряла. А ось зараз я впізнала тебе, твою привітну...
Читати далі →